Home Artists Posts Import Register

Content

Есть праведный гнев. Есть справедливая ненависть. Ведь справедливо ненавидеть врага, который пришёл уничтожать твоих родных и твой дом. Эти сильные эмоции не просто справедливы. Они моральны. Они целительны. Они помогают нам побеждать.

Но есть черта, за которой можно утратить всё человеческое. И тогда праведный гнев и справедливая ненависть утрачивают свою силу. Тогда гнев и ненависть, сорвавшись с петель человеческой меры, начинают уничтожать нас изнутри. Когда выпущенный на свободу многоликий зверь пожирает внутреннего человека.

Сегодня нельзя говорить, что всё это "просто эмоции." Во времена, в которые мы заброшены, одна неверная эмоция может взорвать весь мир. Отпускание на свободу своего дикого зверя - не безобидная вещь.

Одно из двух: или правда на нашей стороне, или мы, сражаясь с драконом, превратимся в дракона. Но тогда это не победа. Это путь к поражению...

Да, это очень трудно. Чудовищно трудно удерживаться на границе человечности. Когда так много боли, так много безумной жестокости со стороны врага. Но важно повторять себе всякий раз: мы - не такие. Грань чрезвычайно тонка. Переходя эту грань, мы изменяем самим себе и забываем о главных целях. Не только победить врага, но и оставаться людьми. И создавать общество людей, свободных и достойных.

Иначе мы проиграем. Даже выиграв эту войну. А нам очень нужно победить...

Comments

Марія Липич

Стаття С. Бандери дуже торкнула, і про москалів вічно брехливих… І про віру ❤️ “На початку комуністичного володіння говорилося, що йде тільки про знищення “класового ворога” і про виховання нового покоління в комуністичному дусі, без усяких “пересудів”, а тоді система насильства і терору буде усунена, як непотрібна, бо перевиховані народи переконаються, що комунізм правильний і будуть його добровільно втримувати. Впродовж чотирьох десятиліть большевики вспіли винищити всіх, кого можна було підтягнути під поняття “класового ворога”. Сьогоднішні середні й доростаючі покоління від дитинства виховувалися під виключним впливом і наглядом большевицької тотальної системи, в повній ізоляції від усяких впливів зовнішнього світу, проте ні поєднання, ні замирення між народом і большевизмом немає. Істотною причиною невдачі большевицької інженерії в духовій ділянці є те, що вона натрапила на такі основи в душі людини й народу, яких не можна ні змінити, ні знищити, а яких походження, сила і вплив сягають далі, ніж межа життя і смерти. Бо людська душа походить від Того, Хто споконвіку був перед життям і буде після життя, вічно, а оборона великих правд більше наближає людську душу до Бога, ніж життя. Закладеної в людській душі основи віри: туги за Богом і шукання Божества більшовики знищити не можуть. Большевизм зумів позбавити народи і людей всякої волі, але він не всилі здавити самого прагнення до волі.  Комуністична система запроторила правду до тюрем, концтаборів, загнала її в підпілля, а на її місце поставила фальш і брехню. Але не зуміла вирвати з людської душі розуміння, що таке правда, туги за нею, бажання її перемогти. Бо правда – це дорога, якою людська душа прямує до Бога. А від цього прямування ніхто й ніщо не відверне людства. Так само не згасити большевикам любови ближнього, почуття справедливости та прагнення її перемоги. Віра найбільше скріплює сили душі. Через правдиву й глибоку віру в Бога, Спасителя, кожна людина й цілий народ мають змогу безупинно черпати з вічно живого джерела стільки сили, скільки їхня душа спроможна сприйняти. Особливо у найтяжчих життєвих ситуаціях, великому нещасті, терпіннях і боротьбі, віра в Христа дає найсильнішу, часто єдину й певну поміч. У різдвяний час наші думки, повні турботи про долю народу, всіх наших рідних і близьких в Україні, в тюрмах, концтаборах і на засланні, перш за все спиняються над тайною воплочення Бога. Усвідомлення того, чому Бог прийшов на світ як безпомічне, переслідування немовля, наповняє душу вірою і любов’ю. Наші серця захоплює символіка того, що Ісус найперше прийшов до тих, які найбільше потребували Божої помочі й опіки, а шуканням серед них захисту підніс їх на вершини. Відчуваємо безпосереднє відношення цієї Різдвяної символіки до теперішнього становища нашого народу і Христової віри у поневоленій Батьківщині. Свідомість, що з нами Бог – це найпевніша і найбільша поміч для нас усіх зокрема для всіх борців і страдників українського визвольного змагання”. Стаття “З невичерпного джерела” була написана Степаном Бандерою з нагоди Різдвяних свят і надрукована в тижневику “Шлях Перемоги”, Мюнхен, рік IV, чч. 1-2 (150-151), з 7 січня 1957 р. На заході України вже позмінювали білборди з агресивних на духовні, це чудово. Слава Ісусу Христу! Слава Україні! Героям Слава!